 |
 |
 |
Зупинемо насилля над дітьми
Насилля над дітьми
Хіба не істино і справедливо те, що кожна дитина варта щастя, тобто має право на щастя. Який дорослий з цим не погодиться? Хіба що великий егоїст, правовий нігіліст, або психопатична (антисоціальна) особистість.
У кожної дорослої людини своє уявлення про щастя. Переконання ж дітей усіх країн, усіх континентів на таке філософське питання: “що таке щастя?”- схожі. Для дітей щастя – це коли люба матуся поряд, тато, братик, сестричка, бабуся, дідусь; ніхто не хворіє, люблять один одного, дарують цікаві іграшки, купляють смачні цукерки… Діти зовсім не мурдствують з приводу: « Що таке щастя?». Для них все ясно та зрозуміло.
Чому ж нам дорослим (батькам, вихователям) так складно зробити іноді зовсім небагато для того, щоб дитина почувала себе щасливою?
Що заважає: соціум, стереотипні моделі виховання, власний егоїзм, інфантильність?
Будете казати, що причин для цього не мало: вічна нестача гро-шей, нервова робота – постійний стрес, тому і зриваємося на дітях, думаючи, що тим самим виховуємо їх. Не помічаємо або не бажаємо помічати, що переходимо у своїх виховних діях ту межу, за якою стоїть НАСИЛЬСТВО. Насилля над дітьми – нашими дітьми, такими рідними та такими – беззахисними. Ми забуваємо, що насильство здійснене над дітьми – це порушення прав дітей, що захищено між народним документом (Конвенція про права дитини).
Кожна дитина може багато чого досягти: стати чемпіоном, відкрити нові планети, стати рок зіркою, мандрівником, мати велику щасливу родину… Важливо пам’ятати, що з кожною жорстокою дією і словом – частка майбутнього зникає.
Невже ми не зуміємо почути аргументи серця: “відмовтесь від насильства проти дітей – ради найкращого майбутнього“. «Більшість випадків насильства проти дітей, як у сім’ях так і в школах, дитячих садках та установах правосуддя, на вулиці – не отримують належної відсічі та залишаються невидимими» — сказав на Комісії по упередженню злочинності у Женеві незалежний експерт по програмі ООН «Насильство проти дітей» Пауло Серхіо Пінхеїро.
Пінхеїро, який проводив дослідження за проблемою, яку контролює Генеральний секретар ООН, знайшов, що, незважаючи на кількоразові обов’язки захищати дитячі права, у кожному регіоні світу насильство проти дітей зберігається.
Насилля над дітьми – глобальна проблема.
Дійсно у сучасному світі все більше поширення утримують недоброзичливість, озлобленість, агресивність, неприйняття один одного, нетерпимість. Це і нетерпимість до власних дітей, коли вони ростуть і проходять всі стадії дорослішання, намагаючись знайти себе у цьому житті; і до батьків та бабусь, дідусів, які старіють, починають хворіти, гірше бачити та чути…
Наслідки інтолерантних взаємовідносин у сім’ї і виявляються проблемою «батьків» та «дітей». Вище сказане звучить досить жорстоко і похмуро. Так, ми не можемо відмахнутися від проблеми насильства,але не маємо права не вірити у те, що все можливо змінити, та на зміну інтолерантності прийде толерантність, як наслідок прийняття і поваги прав інших людей.
Толерантність – основа сімейного благополуччя.
«Виховання являє собою найбільш ефективний засіб попередження нетерпимості; виховання у дусі толерантності починається з навчання людей тому, у чому полягають їх спільні права та свобода, щоб забезпечити здійснення усіх прав і із заохочення прагнення до захисту прав інших» (Декларація принципів толерантності. ст.4 пункт 4.1 «Виховання»).
Діти виховані у дусі толерантності – це майбутнє країни. Тому так важливо активізувати процес пошуку ефективних механіз-мів виховання культури толерантності і правової культури у дітей, починаючи з дошкільного віку. Формування такої важливої якості особистості, як толерантність, відбувається в умовах сім’ї та загально-освітніх закладах; та безумовно у взаємозв’язку з правовою освітою (дітей, батьків, педагогів). Толерантністьь і правова культура взаємо-пов’язані і взаємозалежні.
З метою цілеспрямованого формування толерантності і правового світогляду потрібна організація педагогічного процесу за наступними напрямками:
- формування правової культури;
- формування та розвиток почуття власної гідності;
- пізнання та прийняття себе;
- розуміння того, що кожна людина унікальна особистість, та має право на повагу, прийняття її такою, якою вона є;
- пізнання й прийняття себе, як суб’єкту сімейної культури, вивчення сімейної самобутності;
- навчання основам толерантних взаємовідносин у сім’ї, в оточенні однолітків;
- розуміння принципів взаємодоповнюваності, як основної риси відмінності (діти повинні зрозуміти, що їх відміннність може виступати, як «елемент, що доповнює один одний», як подарунок кожного з них групі в цілому);
- навчання основам толерантних взаємовідносин з однолітками (не зважаючи на спілкування дорослого з дитиною), дослід справжньої толерантності у взаємовідносинах діти отримують лише у діалозі з ровесниками.В співтоваристві з ними дитина відчуває рівність, вільно виявляє комунікаційну самодіяльність, вчиться урахо-вувати індивідуальні особливості партнера, домовлятися з ним;
- розуміння принципів взаємозалежності, як основи спільних дій.
Повноційне виховання дошкільника відбувається у умовах одночасного впливу двох інститутів – сім’ї та дошкільного закладу. Йдеться про діалог між дитячим садком та сім’ю, який будується на основі, насамперед, на демонстрації вихователям досягнень дитини; її позитивних якостей; віри у власні сили та здібності. Спільною метою усіх види виховання – виховання особистості, здатної будувати Життя варте Людини.
Лист МОНмолодьспорт № 1/9-74 від 05.02.13 року
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
№ 1/9-74 від 05 лютого 2013 року
Керівникам органів управління освітою,
Керівникам дошкільних навчальних закладів
Педагогічним працівникам дошкільних навчальних закладів
Зупинити насилля над дітьми –
справа нашої професійної гідності
В Інтернеті та ЗМІ з’являється інформація про негуманне ставлення до дітей, приниження їхньої гідності і, що найстрашніше, в ранньому та дошкільному віці. Вважаємо це неприпустимим ні з точки зору загальнолюдської моралі, ні з точки зору професійної етики.
Нагадуємо всім працівникам дошкільних навчальних закладів про наступне.
У статті 30 Закону України та у пункті 37 Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2003 (із змінами), визначено вимоги до педагогічних працівників, які зобов’язані: дотримуватися педагогічної етики, норм загальнолюдської моралі, поважати гідність дитини та її батьків; забезпечувати емоційний комфорт, захист дитини від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять її здоров’ю, а також від фізичного та психологічного насильства.
Керівникам дошкільних навчальних закладів необхідно внести до Правил внутрішнього розпорядку, виконання яких є обов’язковим для кожного працівника, вимоги щодо дотримання професійної етики. Розробити додатки, до яких включити етичні норми діяльності, моральні принципи та правила професійної поведінки і передбачити відповідальність працівників. При цьому, керівники закладів мають зробити все, щоб попередити порушення правил професійної етики.
Органам управління освітою слід посилити персональну відповідальність керівників дошкільних навчальних закладів за дотриманням працівниками професійної етики і негайно приймати рішення щодо звільнення осіб, що проявляють фізичне або психологічне насильство по відношенню до дітей.
У той же час, керівники дошкільних навчальних закладів, педагоги повинні інформувати органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї про випадки жорстокого поводження з дітьми, насильства над ними або погрози щодо їх вчинення.
Міністерство і громадськість свідомі того, що лише спільними зусиллями можна зупинити насилля над дітьми. Це справа нашої професійної гідності.
Заступник Міністра освіти і науки,
молоді та спорту України Б.М. Жебровський
Голова правління ВГО
«Асоціація працівників дошкільної освіти Н.В. Омельяненко
Серед основних порушень прав діти виділяють такі: "дорослі ображають, погрожують, б'ють дітей", "батьки б'ють за погані оцінки, за неслухняність", "батьки б'ють, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння", "б'ють однолітки, старші хлопці".
Порушення в галузі прав дітей включають в себе: торгівлю дітьми, дитячу проституцію, дитячу порнографію, експлуатацію дитячої праці, нанесення статевих ушкоджень дівчаткам, боргову кабалу, торгівлю дітьми та дитячими органами, експлуатацію проституції третіми особами.
Дітей не тільки насилують, їх б'ють, принижують, зрештою, убивають. Це відбувається щодня. Насильство над дітьми - занадто неприємна річ, щоб думати, тим більше "проектувати" на власну родину і, відповідно, готуватися до нього. Тому батьки рідко вчать дітей, як поводитися, щоб уникнути небезпеки. І коли жахливе відбувається, вони не знають, що робити, чим допомогти дитині, як вилікувати її фізично і морально.
Об'єктивної офіційної статистики про насильство над дітьми, природно, не існує. Це пов'язано з тим, що батьки, м'яко говорячи, не довіряють міліції і воліють не мати з нею справи. Існують і "делікатні" нюанси: наприклад, якщо самі батьки приносять у травмпункт явно побиту дитину і соромливо пояснюють, що малеча упала, лікарі не повідомляють міліцію.
Є чотири форми жорстокого поводження з дітьми. Це: фізичне насильство, емоційне(психічне) насильство, сексуальне насильство, економічне насильство.
Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх замінюють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що заподіюють шкоду здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі штовхань, побоїв, катування, струсу, у виді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя катування, загрози зброєю, загрози заподіяти шкоду родичам або друзям.
Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, надання їй отруйних речовин чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снотворних, не прописаних лікарем), а також намагання удушити чи втопити дитину.
Емоційне (психічне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людської гідності, обвинувачення її в тому, у чому вона не винувата, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також висування до дитини вимог, що не відповідають її віковим можливостям.
Сексуальне насильство чи спокушання - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослим чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи одержання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти з статевими органами. До сексуального розбещення відносяться також втягнення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.
Це не тільки різні способи статевого акту, але й занадто сміливі ласки, демонстрація порнографії. Найжахливіше, що сексуальне насильство розбещує самих дітей. Більше половини повій піддалися в дитинстві сексуальним домаганням. Найчастіше це виходило з боку знайомих, яких дівчинки знали, яким довіряли, навіть любили. Діти ховають своє лихо, по-різному справляються з ним.
Наслідки жорстокого поводження і неуважного відношення до дітей можуть виявлятися у виді прагнення кудись бігти, сховатися, або у виді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної ущербності, неповноцінності.
Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але всі вони поєднуються одним - порушення прав людини, збиток здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Негативними наслідками є психологічні травми, які приводять до посттравматичних та психореактивних розладів:
З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини, що постраждала від насильства.
Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження, пережили психічну травму, у результаті чого вони розвиваються далі із значними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливають на їхнє подальше життя.
Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть творити насильство. Це зокрема, відноситься до сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати секрет і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, подарунки.
Суспільні наслідки насильства над дітьми - це, насамперед, втрата людського життя у результаті вбивств дітей і підлітків чи їхніх самогубств, це втрати в їхньому обличчі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень. В майбутньому це втрата батьків, здатних виховувати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками, людьми, здатними на різні види насильства.
